Киян хрестили в оболонській Почайні.

06.Ноя.2014

Історія літописної Почайни тісно переплітається з Оболонською землею. Вона брала свій початок з невеличкого струмка, а у Дніпро впадала сильною повноводною річкою. Зручне розташування Почайни зумовило утворення на ній міської гавані Притики. У давньоруських джерелах ця річка часто згадувалася у визначних подіях, пов`язаних з історією Києва. «Верстах в трёх с половиной от Киев-Подола к северу, и не более полторы версты от слободы Куренёвки, на обширной и ровной Оболони, подобно острову, возвышается песчаный бугор, длиною около трёх сот сажень, при подошве коего находятся небольшие озёра, из которых получает начало своё малая речка Почайна. Она протекает по Оболони почти в прямом направлении к югу» Микола Закревський «Описание Киева», 1868 р. За словами київських археологів, вздовж берегів Почайни знаходились великі поселення давніх слов’ян. Саме вони заклали підґрунтя для створення міста, що незабаром перетворилося в столицю давньоруської держави. Старовинні карти та історичні документи свідчать, що Почайна мала низку народних назв: Почая, Пачаня, Пучай, Опічань, Пичаня, Пічань але найбільш поширеною стала – Ручай. «В пристани Почайны или Ручая великая княгиня Ольга заставила греческих послов стоять с судами и ожидать решения их участи. В 945 году при Почайне стояла, быть может первая в городе Киеве христианская церковь во имя святого Ильи, упоминаемая в договоре великого князя Игоря с греками, в коей христианская Русь присягала ненарушимо хранить договор. Великий князь Владимир повелел ниспровергнуть Перуна с киевских высот и стащить его по Боричеву, древнему путищу, пролегавшему с киевских высот к пристани на Ручай…» Микола Сементовський «Киев, его святыни, древности, достопамятности», 1871 р. 986 року князь запросив до себе представників різних віросповідань: магометан, католиків, іудеїв, православних, щоб зрозуміти основні догмати кожної релігії. 987 року Володимир скликав велику раду бояр і «міських старців», на якій було вирішено послати десять довірених осіб до Германії, Волзької Болгарії та Візантії з метою ознайомлення з церковними обрядами магометанства, римського і візантійського християнства. Політична ситуація того часу, а також давні зв’язки з Візантією стали визначальним фактором у виборі православ’я. 988 року християнство було проголошено офіційною релігією на Русі. За наказом князя Володимира у Києві був знищений пантеон язичницьких богів. На очах киян святині були порубані і частково спалені. А статую верховного бога Перуна було прив’язано до коней і протягнуто вулицями міста, до того ж дванадцять дружинників били його палицями. Після такої екзекуції ідола скинули у води Почайни. Наступного ранку всім киянам було наказано зібратися на березі Почайни, їх зігнали у воду і хрестили. Введення християнства у київській державі сприяло зміцненню її авторитету у Європі, а також відіграло велику роль у розвитку давньоруської культури. Для киян Почайна завжди була своєрідним символом рідної землі. Так 1240 року до Києва підійшли монголо-татари, грабуючи і знищуючи все на своєму шляху. Ченці Києво-Печерської лаври рятуючи святині змушені були покинути місто. Зупинившись на Тернопільщині вони заснували там новий монастир, назвавши його Почаївським на честь улюбленої київської річки. Протягом багатьох століть річка Почайна лишалася важливим стратегічним об’єктом, адже фактично вона слугувала водними воротами Києва. Тут був надійний захисток для суден взимку і під час непогоди. Єдина незручність – човни, що йшли з півночі робили чималій гак, щоб потрапити до Притики. І от 1710 року кияни вирішили прорити канал у косі, який скоротив би шлях до міської пристані. Сильна течія Дніпра ринула у цей канал, поглинувши косу, а з нею і Почайну. Сучасна акваторія гавані біля Рибальського півострова та низка оболонських озер є сьогодні живим спогадом про цю легендарну річку. І мабуть, саме ці спогади, надихнули Ліну Костенко на прекрасні поетичні рядки: Мені відкрилась істина печальна: Життя зникає, як ріка Почайна. Через віки, а то й через роки, Ріка вже стане спогадом ріки. І тільки верби знатимуть старі: Киян хрестили в ній, а не в Дніпрі. Автор Володимир Кухарський

историякиевоболоньпочайна