Перші монастирі на Оболоні.

19.Окт.2014

Після впровадження християнства на Русі у Києві активізувалося духовне та культурне життя. Князь Володимир запросивши з Царграду відомих майстрів, зодчих та художників, розпочав будівництво нових церков. Разом з ними утворювались духовні осередки – монастирі. Їх діяльність суттєво вплинула на формування позитивної суспільної думки у Європі. У цей період активно розвивається освіта і наука, започатковуються перші школи. І вже на початку ХІ століття Київ по своїй могутності і красі порівнювався з величним Константинополем. Перші київські монастирі мали неабиякий вплив на громадське життя давньоруської держави. Поруч з Печерським чоловічим монастирем шанувався і Йорданський жіночий монастир святого Миколая, що розташовувався на Оболоні. Його ревно опікували київські князі, надсилаючи щедрі подарунки. За легендою, свою назву він отримав від незвичайного чуда. Один київський паломник, перебуваючи на Палестинських землях, загубив у річці Йордан срібну посудину. Повернувшись до Києва чоловік якось зайшов до одного з монастирів, відбув службу, а потім підійшов до криниці, щоб втамувати спрагу. Витягуючи воду він у цеберку знайшов свою пропажу. На території монастиря була церква святого Миколая, яка славилася духовними чудесами. Коли місту дошкуляли кочовими набігами половці виникла така легенда: “Жив колись у Києві чоловік, який мав надзвичайну віру до святителя Миколая. Він тримав у полоні половця. Одного разу заручник попросив відпустити його на рідну землю, а за це обіцяв викуп – табун коней. Киянин погодився, з умовою, що половець піде з ним до церкви святого Миколая і присягнеться на іконі. Невіруючий кочівник зробив, що від нього вимагали, а отримавши свободу і не думав виконувати обіцяне. Святий Миколай кілька раз з’являвся до нього, нагадуючи про дане слово, пророкуючи страшну кару. І дійсно незабаром невдячний половець захворів важкою хворобою. Після одужання він пригнав до Києва два табуни коней, віддавши один справедливому киянину, а другий пожертвував церкві святого Миколая. В Йорданському монастирі прийняли постриг мати Феодосія Печерського, жінка Іова Борецького та сестри Димитрія Ростовського. Ці видатні жінки своїми доброчинними справами додавали славу та велич древній обителі. З часом монастир занепав, а його насельники перебралися до новостворених духовних осередків. Завзяті кияни зметикувавши, почали тишком-нишком розтягувати монастирські стіни на господарчі потреби. Наприкінці XVI ст. Київ стрімко розростався. Тому Київський підвоєвода Ф. Стрибиль дозволив усім бажаючим селитися за міським валом, на Оболоні. Тут і осіло чимало людей, серед яких був помічник підвоєводи Войтех Соколовський. До його володінь увійшли залишки давньоруського Йорданського монастиря. Підприємливий помічник підвоєводи використав монастирську цеглу для будівництва власного будинку. На власність Соколовського поклав око ігумен Кирилівського монастиря Василь Красовський, який методично почав виживати господаря. Спочатку 1608 році Кирилівські ченці побили і пограбували людей В. Соколовського, а у 1609 році вони спалили йому сіно і шопу з цеглою. На позови до суду ігумен тривалий час не з’являвся. А коли його було зобов’язано відшкодувати збитки, то подав зустрічний позов, в якому звинуватив Соколовського у привласненні скрині зі скарбом монастиря, яка нібито була знайдена під час розбирання древніх стін. Красовський сподівався вижити Соколовського звичайними тогочасними засобами прямої дії. Справа йшла з перемінним успіхом і скінчилася у 1612 році зі смертю В.Соколовського. Весь маєток відійшов Кирилівському монастирю. Автор Володимир Кухарський.

историякиевоболонь